Микола Петрович Іголкін – фронтовик, колишній артилерист, який брав участь у війні з 1941 року. Наше покоління навряд розуміє весь жах війни, бо ми цього не пережили. Та ми не залишаємося байдужими. Згадуємо розповіді ветеранів і нам стає моторошно. Не доведи, Господи, нам пережити щось подібне. Микола Петрович воював з перших днів війни, побувавши практично на всіх фронтах. Визволяли Петрозаводськ. А потім вже вигнали фашистів з Молдавії, Угорщини, Чехії, а закінчив війну він в Альпах. Ветеран згадує, коли ішли бої в Угорщині за Будапешт, то окремі військові частини опинилися в оточенні, бої були страшенно кровопролитні. До останнього патрону. На полі бою полягли тисячі молодих бійців, які стали на захист своєї рідної Вітчизни від ворога. Але тут підійшли наші радянські танки, і це стало вирішальним переломним моментом в ході бою. Микола Петрович здав найголовніший іспит у житті та залишився людиною. За всіНі, життя не зробило його жорстоким, хоча фронтовик і зізнався, що відчував до ворога люту ненависть. Війна загартувала його характер, випробувала його силу волі. Він не розгубив на полі бою скарбів людського «я». не втратив здатності любити і розуміти. Там, на війні, він зрозумів, що мир – це те, чим ніколи не можна нехтувати. Мир дорожчий за всі скарби і навіть президентські крісла. Іноді здається, що люди осліпли і, крім своїх цілей, нічого не бачать. Їм байдуже, що відбувається навкруги. Головне, досягнення мети будь-яким чином. Але найголовніша мета кожного з нас на нашій планеті - це мир. Аліфанова Анастасія, учениця 6 класу НСШ №127

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"