Иванов Василий Кондратьевич
Иванов
Василий
Кондратьевич
рядовой / разведчик
1923 - 1944

История солдата

В хатині нашої бабусі на стіні, на самому видному місці, висів портрет молодого симпатичного парубка. Ми, ще діти на той час, не раз запитували, хто ж то був. «Це мій брат, він був розвідником і загинув у роки Великої Вітчизняної війни», - із сумом відповідала нам вона. З її розповідей ми знали, що він «пропав без вісті» десь на території Чехословаччини. За розповідями прабабусі, групу десантників, в складі якої був і її син Василь Іванов, висадили в Чехії, де вони потрапили в оточення. Про це їй розповів один з побратимів Василя, що залишився живий і повернувся до рідного села – Федір Бондарчук.  Також він повідомив, що Василь під час спуску з парашутом пошкодив ногу і тому зголосився прикривати відступ групи. Подальша його доля була невідомою.

І ось, багато років потому, коли бабусі вже не було з нами, наша сім’я отримала лист з далекої Словаччини, підписаний ім’ям Стано Бурса. В листі він розповідав, що він історик і пише книгу про радянських солдат, які звільняли Словаччину від фашистів в роки Великої Вітчизняної війни. Він досліджує роботу розвідувальної групи «Факел», до складу якої входив Василь Кіндратович Іванов, який має бути нашим родичем. Ще він писав, що буде вдячним за будь яку інформацію щодо нашого дідуся та діяльності групи «Факел» під час війни, а особливо за фотографії, якщо такі збереглися.

Ми всі були дуже схвильовані. Молодий симпатичний хлопець, чий портрет висів на стіні і про якого ми майже нічого не знали, раптом ожив для нас: із загадкового зображення він перетворився на живу людину зі своєю історією героїчного, але такого недовгого життя.

Почались пошуки. Ми пригадували розповіді бабусі та прабабусі, спілкувались із старожилами в селі, завдяки чому вдалося відновити історію життя та подвигу молодого хлопця з Полісся.

Іванов Василь Кіндратович, 1923 р.н., народився в с. Макаківка (пізніше Старосілля) Олевського повіту (фото 1).

Мати, Іванова Любов Трохимівна, 1900-1981, працювала в колгоспі с. Макаківка.

Батько, Іванов Кіндрат Матвійович, очолював Макаківську сільську раду, організовану у 1920 році. Рано помер.

В.К. Іванов навчався в Макаківській початковій школі та Степанівській семирічній школі. Семирічну школу він закінчив з оцінками «добре» та «відмінно», мав гарну спортивну підготовку. В сімейних архівах було знайдене свідоцтво про закінчення школи разом з комсомольським квитком та двома нагрудними знаками «ГТО» та знаком «Ворошиловский стрелок», які під час війни були ним заховані на стрісі старої хати.

В 1941 р., після окупації України німцями, В.К. Іванов та його товариші залишились в селі та розпочали боротьбу з окупантами. Спочатку вони викрадали в поліцаїв зброю та гранати, які передавали партизанам. Переховували викрадене в підвалі панської садиби, конфіскованої радянською владою в 1917р. Староста села, призначений німцями, на прізвище Данильчик, викрив схованку і доніс німцям. Після цього садиба була повністю спалена.

Панський будинок, про який йде мова, знаходився поза селом, був нежилий і містив великий підвал. За спогадами нашої прабабусі Любові Іванової, будинок був величезний і дуже гарний. До війни він використовувався як школа, де проводились заняття Лікбезу. Біля будинку під величезними липами актив села з дощок побудував танцювальний майданчик, де  що вихідних проходили танцювальні вечори. Музичний супровід на акордеоні забезпечував солдат з Білокоровицької військової частини – Єфремов Петро Онуфрійович, який згодом оженився на найкращій дівчині в селі – Гусарчук Анастасії Герасимівні.

З початком ВВВ П.О. Єфремов очолив регіональне партизанське підпілля. Саме до цієї підпільної партизанської групи і були зараховані хлопці із Макаківки. У 1941 р. П.О. Єфремов був схоплений німцями і закатований в с. Нова Рудня за відмову співпрацювати (історія П.О. Єфремова описана під назвою «Поліський Сусанін»). Після цього підпільну групу очолив І.О. Бондарчук. Згодом партизанський загін, в якому воював В.К. Іванов, ввійшов до складу загону «За перемогу», очолювану В. Фільковим, Героєм Радянського Союзу посмертно.

На рахунку партизанів двадцять пущених під укіс ворожих ешелонів. Знищено біля десяти залізничних і шосейних мостів, десятки автомобілів з живою силою і вантажами, понад чотири кілометри залізничних колій.

Після досягнення 20-тирічного віку В.К. Іванов був призваний в ряди регулярної Червоної армії та розпочав підготовку в складі розвідувально-диверсійної групи. Де проходила підготовка групи – невідомо. Зберігся лише один лист, де не зазначено місце перебування, але Василь пише, що спочатку вони були «не в западной, а трохи подальше», згодом перемістились «недалеко дому в Новоград Волинському, даже ще ближче». Це був останній лист і остання звістка від Василя.

Наша бабуся, рідна сестра Іванова В.К. – Іванова Ганна Кіндратівна (після заміжжя Простиченко), теж не залишалась осторонь боротьби. Вона була зв’язковою партизанського загону «За перемогу». Їй дивом вдалось уникнути відправки на роботу в Німеччину. Завдяки підпільнику В. Колеснику, який був проваджений в лави поліції, вона втекла з ешелону, що відправлявся в Німеччину зі станції Лугини, та згодом декілька місяців переховувалась у родичів у іншому селі. А повернувшись додому, продовжувала допомагати підпільникам.

Батьківська хата знаходилась біля лісу, тому вночі її часто відвідували партизани, в тому числі В. Фільков. Селяни допомагали партизанам усім, чим могли, тому що в загонах знаходились їх рідні та близькі. У сімейному архіві збереглись фото партизан (фото 2).

Бабу Любу (матір В.К. Іванова) було схоплено поліцаями за доносом того ж старости. Її били, щоб дізнатись, чи має вона зв'язок з партизанами та де знаходиться її син. Витримавши катування, сина вона не зрадила.

В селі Старосілля на честь 50-тиріччя Перемоги споруджено пам’ятник загиблим в роки ВВВ. Серед живих учасників тих подій в селі залишився Іван Атоманчук, 1926 р.н.

Це та інформація, яку нам вдалося зібрати на батьківщині Іванова В.К.

Завдяки листу від Стано Бурси та інформації, яку він зібрав, працюючи над книгою про визволення Словаччини від фашистів, нам вдалося відновити втрачений фрагмент цієї історії. Ось що він пише.

 

В ночь на 19 августа на борт самолёта командира корабля 7-го авиаполка Г.И.Губанова поднялись десять разведчиков. Все, за исключением радистки, имели кодовые имена, начинающиеся на букву «Ф».

Командир – Иван Афанасьевия Популенко («Факел»). Лейтенант Красной Армии. С 1 июля по 1 августа 1941 года находился в плену в городе Шепетовке. До 1943 года проживал в Гродно. С мая 1943 года – в партизанском отряде командовал диверсионной группой. Награждён орденом Красной Звезды. Его заместитель старший сержант Михаил Парамонович Осипов («Фадей») был в той же диверсионной группе того же партизанского отряда. Радистка Надежда Дмитриевна Колбина («Кармен») окончила школу младших радиоспециалистов в городе Горьком. Разведчики: Борис Александрович Захаренко («Феликс»), Павел Фёдорович Стащюк («Фомин»), Василий Кондратьевич Иванов («Фиат»), югослав Павел Иванович Николич («Факт»), Анатолий Фатеевич Ананкин («Фуко»), поляк Игнат Витальевич Кушинский («Фед»), поляк Иван Петрович Башинский («Фичус»).

Группу «Факел» подготовил помощник начальника 3-го отделения РО 1-го Украинского фронта капитан Никитин. Все разведчики имели документы немецких оккупационных властей. Работать предстояло на территории Польши. Однако по вине штурмана экипажа А.Ф.Нетюхайло разведчики приземлилсь на территории Чехословакии – в районе Френтмад около села Трояновице. Командир группы и разведчик Башинский пропали без вести. Остальные соединились и стали уходить от преследования. Когда удалось оторваться, определили место приземления и доложили в Центр. Поступила комада: «Оставайтесь в этом районе и приступайте к разведке». Задача осложнилась ещё и тем, что весь груз (боеприпасы, взрывчатка, продукты) упали в деревню и были захвачены немцами. Возглавил группу Осипов.

4 сетября ушла первая развединформация: в районе Моравской Остравы немцы мобилизовали 5 000 местных жителей и отправили их на строительство  оборонительных укреплений в районе Кракова. Кроме этого «Фадей» сообщил о дислокации в районе Саноч немецкой воинской части с номером полевой почты  37741. 13 сентября к группе «Факел» присоединились остатки разбитой немецкими карателями разведгруппы под командованием «Надёжного», которя была подготовлена подполковником Никольским и выброшена 16 августа на терииторию Чехословакии. В боях с карателями группа потеряла несколько человк, в том числе и радиста. 

Совместными усилиями установили наблюдение за перевозками на участке железной дороги Богумин – Чадца, обнаружили завод по производству боеприпасов и запасных частей для танков в районе станции Пржинец (15 км южнее Цешин), систему оборонительных сооружений в контролируемом районе. Удалось завербовать поляка Владислава Руш, который работал продавцом на железнодорожной станции Пржинец. 21 ноября под Цешином захватили немецкого ефрейтора, который сообщил, что в город Брно из Франции прибыла дивизия под командованием  генерала Капусте.

В декабре Центр назначил «Надёжного» командиром группы. Работали в тылу до 6 мая 1945 года. За это время РО фронта получил от разведчиков 130 радиограмм с ценными сведениями о противнике[1]

 

Також ми дізнались, що В.К. Іванов загинув 04.12.1944 разом із розвідноком Б.А. Захаренком, а не 1941-го відразу після десантування, як вважали раніше. Тобто ще цілих три роки він жив і воював у складі розвідувальних загонів на території Західної Європи, в той час, як його рідні вважали його загиблим. Був похований у Польщі, м. Сандомир.

Свій лист словацький дослідник Стано Бурса закінчує словами: «Дякую, що ваш родич боровся і віддав життя за визволення моєї країни від фашистів!».

Мені здається, що усі ми повинні памятати та бути безмірно вдячними нашим дідам та прадідам за ті подвиги, які були здійснені нелюдськими чи надлюдськими зусиллями. Адже, не знаючи своєї історії, ми втрачаємо надію на щасливе сьогодення та майбутнє.

Регион Украина
Воинское звание рядовой
Населенный пункт: Украина
Воинская специальность разведчик
Место рождения село Макаковка, Украина
Годы службы 1941 1944
Дата рождения 1923
Дата смерти 1944

Автор страницы солдата

Страницу солдата ведёт:
История солдата внесена в регионы: