Наша сім’я з особливою дбайливістю береже пам’ять про героїв, що захищали свою Батьківщину від фашистських загарбників в далеких північних морях. Яків Іванович Коливайко – мій прадід. Він служив старшим червонофлотцем на вартовому тральщику «Туман». 10 серпня 1941 года, в Баренцевому морі, “Туман” сміливо вступив в нерівний бій з трьома фашистськими миноносцями. Корабль отримав 11 серйозних пробоїн. Але моряки вели бій до останньої можливості. «Туман» почав тонути. В цей час на підмогу прийшли радянські бомбардувальники, які почали переслідувати фашистських миноносців. На жаль, «Туман» врятувати не змогли. Люди плигали в льодяну воду, дехто назавжди схоронився в нещадних водах Баренцева моря разом з могучим «Туманом». Мій прадід вижив. Йому довелося проплисти немалу відстань в льодяній воді, але він не зламався. З 54 людей, що входили до складу екіпажу, в живих залишилося лише 37, з них – 17 поранених. Ця трагедія назавжди породнила славних туманівців. Після війни вони зустрічалися, згадували товаришів, свої славні походи. Але з кожною такою зустріччю кількість її учасників ставала все меншою… В 1990 році пішов із життя Яків Іванович Коливайко, але світла пам’ять про ньго і весь безсмертний екіпаж мужнього «Туману» залишиться назавжди в моєму серці. Хоробрим, мужнім, сміливим – саме таким я буду пам’ятати свого прадіда. Він – мій герой. И хочеться сказати спасибі всім тим, кто в день гибелі «Тумана» поставив життя свого народу вище свого власного и віддав свої хоробрі сердця заради миру . Низький уклін вам за це! Спасибі тобі, дідусь, за мирне небо над нашими головами! Спасибі за те, що я живу! Випускниця НВК №36 Осипенко Олександра