У мене є родичі, які воювали за нашу Вітчизну та навіть полягли за неї. Так, прадідусь, Котов Леонід Макарович, який народився в селі Васильківка на Дніпропетровщині в 1925 році, не встиг закінчити школу, як на нашу Батьківщину напали фашисти. 16-річним підлітком разом з сім’єю він евакуюється в Бухарську область (Узбекистан), де працює в дитячому будинку. І все ж юнак рвався на фронт, де велися бої. І тому не досягнувши півроку до призовногу віку, став рядовим 12-го стрілецького полку 53-ої стрілецької дивізії. Він бух хоробрим солдатом, про що свідчить медаль за відвагу. Прадідусь був тяжко поранений, лікувався у шпиталі, але рідні помилково отримали звістку про його загибель. Як же радили його рідні, коли він повернувся додому живий після звільнення Батьківщини додому. Аж тоді він дізнався, що його мама, Котова Надія Василівна, загинула внаслідок зради односельчанина. Її було страчено фашистами за участь в партизанському підпіллі.