Иван
Антонович
ПОДЕЛИТЬСЯ СТРАНИЦЕЙ
История солдата
Прокопенко Іван Антонович народився 7 липня 1922 року,в селищі міського типу Тростянець, Вінницької області в родині робітників сільського господарства. Заківнчив 3 класи сільської школи і одразу почав працювати в рідному радгоспі конюхом.
Пережив важкі часи колективізації, голодомор 33року. Свою важку трудову діяльність почав ще дитиною, з 10 років.
Підростаючі мужнім парубком був призваний та направлений до військової частини міста Вінниця. В 1941 році, в тяжку годину для рідної України був призваним на захист Вітчизни.
Свій бойовий шлях почав з Кавказу в розвідувальному батальйоні, з боями дійшов до Ростова. На початку березня 1942 року в складі військового підрозділу розвід групи потрапив в полон під час оточення. Але його незламний характер і відданість, любов до Батьківщини допомогли вирватись з лап смерті.
Далі продовжив свій бойовий шлях в лавах захисників Вітчизни в складі 3 Українського фронту, визволяючи рідні землі України. А також був визволителем Польщі, Румунії, Угорщини і поранений дійшов до Одера де зустрічався з американськими військами. За період цієї страшної війни був неодноразово поранений. В квітні був важко поранений, тому довгий час знаходився в різних госпіталях на лікуванні. В серпні 1944 р. фронт брав участь в Ясько-Кишенівській стратегічній операції. 8 вересня війська фронту вступили на територію Болгарії і на кінець місяця звільнили її.
З кульовим пораненням був звільнений з рядів армії в серпні 45року по інвалідності.
Повернувшись додому одразу включився в відновлення народного господарства по місту проживання. Працював на передовій, тепер уже трудового фронту майже до останніх днів. З дружиною у мирі та злагоді прожив 69 років, виховав двох синів та доньку.
За бовові заслуги неодноразово був нагороджений нагородами за визволення міст рідної України. Ветерана Великої Вітчизняної Війни нагороджено орденом «Вітчизняної війни» ІІ ступеня, орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги» та Орденом Червоної зірки.
За своє життя заробив добре ім'я в народі, адже навіть після виходу на пенсію люди приходили по допомогу Івана Антоновича. Допомагав усім, і словам і ділом, на підтверженя моїх слів є неодноразові запаси подяк в трудовій книжці, та безлічі почесних грамот. Також має посвідчення та медаль «Ветеран праці», посвідчення «Ударник дев'ятої п'ятирічки », посвідчення учасника бойових дій.
На мою думку, якщо людину пам'ятають не тільки рідні, а й інші люди, наприклад односельчани то можна зробити висновок, що життя прожито недарма. І що в майбутньому діти й онуки можуть пишатися таким корінням. Адже життя прожито і діло зроблено, я маю на увазі захист Вітчизни і добросовісна праця в повоєнні роки. Хоч і ідуть роки, але війна не забувається.
Знову і знову озивається вона у свідомості поколінь, тривожить уяву, змушує замислюватися над трагедією і подвигом нашого народу.
Помер Прокопенко Іван Антонович 10 жовтня 1994 року в рідній Дніпропетровщині в селищі Шевченко, де на той час проживав разом з родиною.
Боевой путь
Військові операції в яких приймав участь Прокопенко Іван Антонович
на території України
Нікопольсько-Криворізька наступальна операція 1944 р.
Проводилася військами 3 та 4 Українського фронтів під командуванням Р. Малиновського та Ф. Толбухіна в період з 30 січня по 29 лютого. В ході операції було очищено від фашистів нікопольський плацдарм та створені умови для визволення Криму. Частини 3 Українського фронту вийшли на р. Інгулець, що дозволило проводити наступ на Миколаївсько-Одеському напрямі. Були повернуті марганцеві та залізорудні родовища, які необхідні для металургійної галузі. 26 частин за мужність та героїзм дістали звання Нікопольських і Криворізьких.
Одеська наступальна операція 1944 р.
Проходила з 26 березня по 14 квітня зусиллями 3 Українського фронту (ком. Р. Малиновський) при взаємодії з 2 Українським фронтом (ком. І. Конєв) та частинами Чорноморського флоту під керівництвом Ф. Октябрьського.
В ході наступу радянських військ було завдано поразки 6 німецькій армії та 3 румунській армії, що входили до групи армій «А» (пізніше «Південна Україна»). Війська пройшли вперед 180 км і визволили Миколаївську і Одеську області, а також значну частину Молдавії. Створено умови для повного визволення Молдавії, Румунії та вихід на Балкани. Чорноморський флот перевів до Одеси свої кораблі та авіацію.
Березнегувато-Снігурівська операція (6-18 березня 1944 р.)
Наступальна операція військ 3-го Українського фронту (генерал армії Малиновський Р.Я.). Операція полягала у наступі в Миколаївсько-Одеському напрямку з метою розгрому противника між річками Інгулець та Південний Буг. Після запеклих боїв радянським військам вдалося розділити фронт оборони німецьких військ, водночас зайнявши позиції південніше села Снігурівка, щоб запобігти відступові головних сил ворога.
Опинившись у районі Березнегувате - Снігурівка під загрозою оточення, противник залишив значну частину бойової техніки і прорвався за Південний Буг у напрямку Миколаєва. За 13 днів боїв війська 3-го Українського фронту просунулися в полосі шириною близько 200 км на глибину до 140 км.
