Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто наближав Перемогу. Серед сотень тисяч тих, хто не пошкодував життя заради миру був і мій прадідусь - Хоменко Іван Іванович . Коли почалася війна йому було 16 років. І на фронт його не взяли. Але щойно хлопцю виповнилося 18 років він став до лав Радянської Армії. Мій прадідусь служив у танкових військах, двічі був поранений. Нагороджений орденами і медалями. Серед нагород є і орден Червоної Зірки. Війну закінчив у Берліні в 1945 році. Минуло 69 років з тієї травневої ночі, коли замовкли останні постріли, настала тиша, прийшов довгоочікуваний, вистражданий мир, плата за який – життя, кров, горе та сльози… Спасибі ж вам за збережене життя, воїни Великої Перемоги!